Київська Християнська Церква

Дух Божий очищає все, що старе, що висохло, що не приносить плоду. Приходить час. Звичайні речі починають видаватися порожніми, марними, суєтними. А що приносить радість? Вимучена кар’єра, речі, майно, сподівання, мрії, сім’я? Їси – і не наїдаєшся, п’єш – і не вгамовуєш спрагу,  добиваєшся професійних успіхів, а щастя немає. Немає наповнення. І приходить невимовна туга. Порожнеча на захмарних нотах болю і тягучій трансформації часу формує етапи духовного становлення.

Початок – бунт проти Бога. Питання «Боже, чому? Чому я? Я нічого не розумію! Це неправильно! Я так не планувала! Цього не може бути, бо не може бути ніколи! Боже, не маю сили!». Шлях питань без відповідей довжиною в багато років. Початок розуміння, що кермо не в твоїх руках, скільки б часу не проводив на роботі, чи скільки зусиль не вкладав у сім’ю, чи інші зусилля до будь-чого. Керуєш – не ти. Життя штормить.

Етап переосмислення сутностей і зародження паростків віри. «Боже, для чого? Що я маю збагнути? Які уроки засвоїти? Допоможи розібратися! Підкріпи силами!» - на ці питання - калейдоскоп цікавих відповідей.  Пригодницький фільм за своєї активної участі триває роками. І кожен крок – по міліметру. Життя продовжує штормити.  

Нагорода духовних пошуків - етап прозріння і становлення. «Дякую, Боже, за все! Яка цікава історія!». І народжується подив усвідомлення: «Неймовірно – я зовсім інша людина, народжена з болю. Я жива. Я є в цьому світі. Я знаю, хто я насправді. Я знаю, яка моя істинна цінність. Я відчуваю сенс життя. Я живу».  Цікавий період подяки Богові. Це подяка за все – прожитий досвід, хліб щоденний, рідних людей, друзів вірних, які були поряд, не зрадили, допомогли, вірили, що ти зможеш, підкріпляли. Подяка за людей,  духовних тренажерів, які були, а потім зникли, виконавши свою місію у твоєму житті. Зазвичай, це люди, яких ти хибно вважала найближчими. Боляче б’ють – знають точки. Не знають, що все тобі на благо.

«Він обертає пустелю в озеро і землю – у джерела води. Там поселяє голодних і закладають вони оселю. І засівають свої поля, і садять свої виноградники, що приносять їм великий урожай. Він благословляє їх». Псалми 106: 35-38.

Мандрівник, ідучи духовним шляхом, розуміє: це вартує кількох десятиліть. Адже у порівнянні з вічністю – ніщо. І ти нізащо не проміняєш при нагоді цей шлях на солодкий сон спокою. Адже з болю народжувалася ти - справжня.  

 Дякуєш Богові абсолютно за все, і ніщо більше не здається маленьким чи незначним. Те, що більшість людей вважає щоденним життям, для тебе – чудо. Усе в тобі, що приймає безмежну Божу любов, дає переосмислення.  Такі моменти дійсно смиряють й б’ють водограєм хвали Богу всередині тебе. До Филип’ян 4:11 «… бо я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити і в злиднях, вмію жити і в достатку; вчився всього і в усьому, насичуватись і терпіти голод, бути і в достатку, і в нестатках.  Усе можу в Ісусі Христі, який мене зміцнює».  

Віра народжується не у величних храмах, не в ритуальних служіннях, а в часи ходіння по пустелі, в часи самотності. Коли навколо – тисячі людей мегаполісу мчаться у своїх щоденних справах, а ти - сама. Коли часи випробувань. Коли штормить океан обставин і людей навколо тебе. А ти ще ходиш у вірі, як мала дитина. Часто падаєш, збиваєш коліна, як у дитинстві, мажеш зеленкою і знову падаєш, набиваєш синці й гулі. Встаєш - і знову падаєш у відчай. Цікавий час. Час пізнання Бога. Час довіри Богу. Так, щоб просто ходити по воді. Так, щоб проблема була не проблема, а лише Голіаф, але ж ти – Давид з каменем у руці і з вірою у Божу допомогу. І ти вже мітко стріляєш. І все менше боїшся проблем-Голіафів у своєму житті. І взагалі не боїшся. Проходить страхи: страх невідомого, страх втрати, зради, самотності й багато інших химер. Чому?

Приходить спокій. Ось просто такий абсолютний спокій. «Мир залишаю вам; Мій мир даю вам: не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не лякається» Іоана 14:27. Якийсь неймовірний внутрішній спокій – розуміння величності і незмінності Божої любові до тебе. «Гори зрушаться і пагорби захитаються, - а милість Моя не відступить від тебе» Ісая 54:10.

Приходить прощення. Спочатку самого себе, потім – інших. Подяка Богові за своє прощення дарує прощення інших людей. Що раніше здавалося неможливим – стає простим.

Приходить свобода. Мені не обов’язково бути першою. Марафон дивним чином завершився. Важливіше – спокій як відсутність маячні і спішки. Ти встигаєш більше. Ти знаєш, куди тобі рухатися найоптимальнішим шляхом. Найпростішим, бо там є допомога. Стає байдуже, що говорять люди. Люди - мінливі. Не байдужа совість, цей чутливий інструмент Духа Святого, який не дасть схибити. Чудно все, що відбувається з тобою. Ти вже чуєш той ледь вловимий голос Божої волі, який спрямовує, куди йти, з ким спілкуватися, де працювати, де служити, кому допомагати, а кому – ні. Ти чуєш цей голос, бо маєш спокій. Тихий голос, як шелест вітру. Швидкість мегаполісу зазвичай глушить цей голос. Не ті децибели. Не та швидкість. Але ж ти - у спокої. Твоє кермо вже у надійних і люблячих руках. Ти ловиш кожне слово Святого Письма як відповідь на твої питання. І відповідь приходить у Слові, у молитві, у людях, які виявилися поряд, яких випадково зустрів, які надали неочікувану допомогу, у знаках. Вчасно, чітко, зрозуміло. Воля Бога незмінна, як характер.  

Приходить любов. «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість»  Галатів 5:22-23. І світ стає безпечним для тебе. Бо все більше вдається покривати любов’ю. Не своєю силою. А силою, яка вже є в тобі такому – новому. «Любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, не радіє з несправедливості, а тішиться правдою, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає» I Коринтян 13: 4-8.

Минуле віддано Божій милості, сьогодення – Божій любові, а майбутнє – Божій турботі. І приходить радість. Радість буття.

Людмила Вовк (Хомченко)

Маленька дівчинка тримала в руках два яблука. Її мама з посмішкою запитала свою маленьку принцесу:

"Мила, ти не могла б дати своїй матусі одне з двох яблук?"
Дівчинка протягом декількох секунд дивилася на маму, а потім раптово надкусила одне яблуко, а потім швидко інше. Жінка відчула, як посмішка застигає на її обличчі і дуже постаралася не означити своє розчарування - вона засмутилася, що її улюблена донечка не побажала з нею ділитися.
І раптом дівчинка простягнула одне з укушених яблук і сказала: "Мама, візьми ось це, воно більш солодке!"

Незалежно від того, наскільки ти доросла, досвідчена і обізнана людина, ніколи не поспішай судити інших. Дайте їм можливість порозумітися. Те, що ви бачите, може бути дуже оманливе. Часто, бачачи тільки загальну картинку, ми помиляємося в істинних мотивах дій іншої людини.