Київська Християнська Церква

«Те, що сталося далі – страшно. Я опинився в Києві, в лісопосадці. Ми з товаришем по нещастю (місцевим бомжем) побудували собі там курінь, притягли всередину старий матрац і пару килимів, а зовні обтягнули плівкою...»

Мені 40 років, і я живий. Півтора роки тому моє життя було в дуже жалюгідному стані. Я не шукаю винних у цьому, не нарікаю на виховання, оточення, обставини. Саме моя тотальна любов до спиртного привела до того, що я опинився на самому "дні". І тільки безумовна Божа милість, і любов подарували мені нове життя в свободі.

За 17 років (до того, як я приїхав на реабілітацію) я пам'ятаю всього лиш днів шість, коли я не пив. Алкоголізм привів мене до того, що я жив в Київській лісопосадці, в курені. У мене є маленький син, але він не знає мене. Моя дружина не хоче мати зі мною нічого спільного. У мене була своя фірма, хороша спеціальність, відмінна робота. Аналізуючи своє життя, я бачу, що Господь завжди був милостивий до мене і давав мені багато можливостей жити нормально! Я все пропив. Друзів, близьких, сім'ю. Я просто не міг зупинитися. Але як же безневинно все починалося...

В юності мені подобалося спілкуватися з людьми старше ніж я. З однолітками було не цікаво. Я захоплювався музикою і років з 16 почав обертатися в таких собі «творчих колах». Ми збиралися фактично щовечора, невимушене спілкування, спиртне, легкі наркотики, цікаві люди... Я швидко «приріс» до цієї тусовки. Зараз я розумію, що по суті своїй це було збіговисько алкоголіків і наркоманів, які дуже любили поміркувати про високі матерії (зі справедливістю треба відзначити, що деякі з них все ж таки стали хорошими музикантами, але це швидше виняток.) ​​На той момент в цьому суспільстві я відчував себе значущим, розумним і дорослим. Єдине, чого я по-справжньому там навчився – тому, що бути напідпитку – це норма життя. Наркотики мене лякали, я бачив і розумів наслідки їх вживання. На тлі наркотиків щоденні легкі спиртні напої здавалися нешкідливою витівкою. Як же я обманювався!

Я дорослішав. Отримав добре оплачувану спеціальність. У мене з'явилася дівчина. Потім ми з хлопцями відкрили власну фірму. Весь цей час я продовжував пити. Потроху, але фактично кожен день. Звичайно, так не могло тривати постійно. Згодом я почав напиватися. У якийсь момент я перестав контролювати процес. З фірми мене попросили, я був поганим прикладом. З дівчиною ми розлучилися. Моя гордість була обурена тим, що такий фахівець, як я, виявився далеко за бортом. На той момент я і думати не хотів, що у цих наслідків була об'єктивна причина! Простіше було звинувачувати все і вся, ніж чесно зізнатися собі в тому, що треба зав'язати з випивкою. Зовсім. Абсолютно. Але я не був готовий до цієї жертви.

В результаті всіх цих потрясінь три роки я прожив, як в тумані. Вражене самолюбство, відчуття власної нікчемності і велика гординя завели мене в ступор. Я дуже болісно реагував на реальність. Справлявся з цим тільки єдиним способом – тупо напивався. Іноді запої чергувалися зі спробами взяти себе в руки. У такі періоди просвітлінь я намагався працювати, але ніде довго не затримувався, зривався. Важкі часи, темні.

Потім я зустрівся з майбутньою матір'ю моєї дитини, Юлею. Мені запропонували хорошу роботу, з'явилися гроші. Прийшло відчуття вседозволеності, безкарності і повного контролю. Життя налагоджувалося! Незмінним залишилося тільки одне – мій ритуальний літр пива в день. Так минуло кілька років. Непомітно стерлися з пам'яті болючі три роки, і я дозволив собі розслабитися. Знову почалися запої. Роботу я втратив.

З рідними виникло серйозне непорозуміння. Вони відкрито почали говорити мені про проблему з алкоголем, але я їх не чув. Народження дитини мене теж не зупинило. У якийсь момент Юля сказала, що буде краще, якщо дитина взагалі не знатиме батька! Бачити мене вона не хотіла.

Те, що сталося далі – страшно. Я опинився в Києві, в лісопосадці. Ми з товаришем по нещастю (місцевим бомжем) побудували собі там курінь, притягли всередину старий матрац і пару килимів, а зовні обтягнули плівкою. Збирали макулатуру, пластик, метал. Але в основному лазили по сміттєвих баках, в яких завжди було чим поживитися. Все, що виручали, пропивали. Взимку в курені холодно і я часто заходив погрітися в Церкву Євангельських Християн на Героїв Дніпра. Звідти мене не гнали, там було тепло і підгодовували. Мені там подобалося. Не пам'ятаю точно звідки, але я почув, що є християнські реабілітаційні центри. Я не розумів, що це таке і попросив в церкві дізнатися, чи є десь такий центр. Мені погодилися допомогти.

Для мене знайшли безкоштовний реабілітаційний центр в Макарові. Допомогли зробити флюрографію і посадили на автобус. Їхав я і думав - що за реабілітація така і що мене там чекає? Обнадіювало тільки одне, що центр християнський.

На центрі зустрів мене здоровий чолов'яга в чоботах і кожусі. Ого, подумав я, чим їх тут годують?! Потім з'ясувалося, що це служитель центру, і я зовсім поник. У будинку щось будували. Ну все, – промайнула думка, – я потрапив на будівництво століття! Тільки б не били, втекти навряд чи вдасться. Звичайно ми з Мішею (так звуть служителя центру) потім разом сміялися над моїми першими враженнями, але на той момент мені було не до сміху. Заспокоювало тільки, що тут тепло і швидше за все будуть годувати.

На центрі було багато уроків по розбору Біблії і я поступово почав вникати в Слово Боже. Мені подобалося читати Євангеліє. Вперше за довгі роки я усвідомив, що мені затишно і спокійно. Я навіть і не зрозумів, в який саме момент це сталося. Пройшла образа на весь світ, я зрозумів, що відповідальність за всі біди в своєму житті лежить тільки на мені. Ще я зрозумів, що Господь всі ці роки дбайливо зберігав мене, і давав багато шансів змінити своє життя. Все хороше, що я мав у житті було від Нього. Я просто нічого не цінував, крім алкоголю. Я почав замислюватися про те, чим я можу віддячити Йому і чим можу бути корисний для Нього. Я попросився залишитися служити на центрі і мене залишили. Влітку минулого року прийняв Хрещення.

Зараз я служу Господу на центр адаптації та дуже вдячний Богу за це. Півтора року я не п'ю. Зовсім. Аналізуючи своє минуле життя, я чітко розумію, що живу життям для мене НЕМОЖЛИВИМ, але це факт. Я не будую планів на майбутнє, я щиро вдячний Богу, за те, що маю зараз – за мій тверезий стан. Вчуся жити заново. Насолоджуюся тим, що мені подобається бути тверезим! Слава Богу за все!