Київська Християнська Церква

Моя мама інколи зустрічалася з одруженим чоловіком, який проживав в іншому місті. Таким чином з'явилася на світ я – пізня, небажана дитина, позбавлена ​​тепла і материнської любові. Жили ми з мамою удвох, знімаючи квартири. Іванково - містечко маленьке, роботи немає, тому мама постійно пропадала в Києві на заробітках. Спогади дитинства неприємні: поневіряння по чужим квартирам, рідним, маминим подругам і п'яні сварки в рідкісні татові приїзди.

 Мені було 14, коли мене вигнали з чергової орендованої квартири за несплату. Мама на той момент була у Києві на заробітках, грошей не було, і я пішла жити до подруги.

 Там я вперше закурила «травку», потім понюхала «фен». Це був новий рівень світосприйняття: відчуття необмежених можливостей, крутості, повноцінності, свободи. Моя розкутість у нічних клубах подобалася хлопцям і я була в центрі уваги. Тоді я не думала про наслідки.

Закохалася в чоловіка, який торгував «феном». Дорослий, авторитетний, на машині і з морем наркотику. Я відчувала себе впевнено поруч з ним. І зовсім не важливо було, що у нього сім'я, четверо дітей, що жили ми в притоні, головним видавалося лише, що мали достатньо «фену».

У 15 років я вперше укололася «ширкою». «Фен» вже не вражав, тому з коханим ми швидко розлучилися. Я все більше падала вниз. Мене часто бачила директор школи вколотою чи п'яною, викликала інспекторів у справах неповнолітніх. Я навіть потрапляла до дитячої кімнати міліції, але це не мало ніякого впливу. Мама сильно пила. Коли я приходила до будинку, де вона жила, мені просто не відчиняли двері. Я била вікна і йшла геть. Здавалося, що весь світ байдужий до мене, хоча насправді мені було наплювати на весь світ.

Мені постійно потрібні були кошти на життя і наркотики. Мала чоловіка, з яким спала за гроші, не цуралася красти у знайомих, обібрати п’яного у барі. Жила по всіх притонах міста - по колу. З одного вигнали - йду в інший, і так раз по 10 всі й обійшла. Іноді ночувала на вулиці, коли гордість не дозволяла проситися.

Перший раз по-справжньому стало страшно, коли я завагітніла. Що робити? Я сама жила, як собака бездомна, куди мені ще дитина? Що я можу дати йому? Як народжувати у 15 років? Переді мною стояв нелегкий вибір, як вчинити? Вирішальним виявився той факт, що я ще не нагулялася. Зробила аборт. Коли дізналася мама, то сказала, що я «кінчена».

Тепер я і сама вважала себе «кінченою» людиною. Той факт, що у мене був шанс народити малюка і зупинитися, постійно мучив мене. Я почала сильно пити. Бухала навіть самогон по гаражах з мужиками, часто на ранок прокидаючись і взагалі не розуміючи, де я.

Я багато разів намагалася накласти на себе руки, навіть різала собі шию, але завжди виживала.

Мама моєї подруги, Галя, запропонувала мені поїхати на безкоштовну реабілітацію для алко і наркозалежних, але перший раз я відмовилася, бо гордість не дозволяла. Коли пропозиція прозвучала вдруге, я погодилася, бо розуміла, що далі так жити не можу.

Через тиждень мого перебування на реабцентрі за мною приїхала соціальна служба. Я плакала і не хотіла їхати. На центрі я відчула любов і турботу, що «на мене не все рівно». Я не хотіла в дитячий будинок. Погодилася їхати в рідне місто за умови, що буду жити у Галі, яка привезла мене на реабілітацію. Приїхавши додому, в перший же вечір пішла до будинку, де жила мама. Сталося диво, мама відкрила мені двері. Вона була у вкрай поганому стані, навіть не зовсім розуміла, що це я. Перша її фраза була «піди зніми гроші, мені треба випити». Я забрала маму до Галі. Вранці викликала таксі, і ми з мамою поїхали на реабілітацію. Ми були разом, тверезі, а про більше я навіть боялася мріяти!

 На центрі я дуже уважно спостерігала за людьми. Було неймовірно, як Бог змінює долі. Я читала Біблію, і Господь дав мені віру. Я виходила молитися в поле і відчувала Божу присутність навіть у вітерці, який ласкаво торкався мого лиця. Коли сварилася з  мамою, багато «плакала Богові» - і Він заспокоював мене. Прийшло розуміння того, що я хочу посвятити Йому життя, і я хрестилася. 

Будучи на центрі, я заочно закінчила школу, отримала атестат з хорошими оцінками. Здала випускний іспит і дивним чином набрала прохідний бал. Вступила до медичного коледжу в Макарові, на медсестру. Помирилася з рідними і зараз ми маємо близькі родинні стосунки. Мені подобається займатися з дітками на недільних заняттях.

 Моє життя сьогодні сильно змінилося, у мене з'явилися плани на майбутнє! Я хочу закінчити коледж і працювати медсестрою, адже в лікарні є багато людей, яким я можу допомогти. Я тепер не боюся мріяти про повноцінну сім'ю! І найголовніше, я дуже хочу пережити радість материнства. Мені боляче згадувати про ту помилку, яку зробила, але я знаю, що Бог пробачив мене.

Хочу сказати дівчаткам, які живуть зараз таким життям, яке прожила я недавно - це не ваше життя! Є інше! Не здавайтеся!