Історія Люди або про добрих друзів

Понеділок, 23 липня 2018 10:03

Я сама з Ірпеня. Вийшла заміж, народила дочку, ні у чому не потребувала. Було все: золоті прикраси, модний одяг - як кажуть, повний фарш.

Я не працювала, працював чоловік. Відвезу дитини у школу, повернуся. Так проходили дні за днями і, напевно, від неробства, від нудьги я почала вживати наркотики. Пробувала я їх давно, але якось не захопилася, що не прив'язалася до них.

І ось, після більше ніж п'ятнадцяти років, я зустріла старого знайомого, який допоміг мені згадати мої колишні експерименти з наркотиками. Чоловік намагався боротися з моєї залежністю, пропонував лікування в наркологічних клініках, лікарнях, але я всіляко противилася цьому - у мене не було усвідомлення того, що я наркоманка.

Коли у тебе є грошей, купа вільного часу, своя машина і багато «друзів», які досить довго вживають наркотики і вже мають серйозні фінансові проблеми, вони будуть будувати самі доброзичливі відносини з тобою, тільки, щоб ти постійно їх пригощала.

Так я втягнулася в цю справу.

Чоловік продовжував наполягати на моєму лікуванні, але я вперто відмовлялася. Закінчилося це розлученням.

Коли я залишилася одна з дочкою, спочатку на наркоту пішли всі заощадження, потім пішло і золото.
Поступово я стала опускатися все нижче: почали вживати дешеві наркотики з важкими побічними ефектами, вени стали зникати, за одне літо з'явилося кілька абсцесів, які переросли в трофічну виразку на нозі.

Почався сепсіс (сепсіс - зараження крові прим. ред.), Я вже не могла ходити, лежала в памперсі. Лікарі сказали, що жити мені залишилося місяць і як тільки я почала сама ледве-ледве ходити, вони відправили мене додому помирати.

Якось, коли я вже була вдома, мене відвідала стара подруга з Ірпінська Біблійна Церква / Irpin Bible Church і вмовила мене поїхати на реабілітацію.
Привезла мене в реабцентр, але звідти через якийсь час мене довелося покласти в лікарню, де мені збиралися ампутувати ногу.

Про це повідомили в церкви: в Ірпінь, Київ і Макаров. Про мене стали молитися.
Кожен день в лікарню до мене приходили брати і сестри, які теж колись пройшли реабілітацію і по всякому мене підбадьорювали, спілкувалися зі мною, молилися за мене.

Я в ці дні пережила Божу любов.

Лікарі були в шоці: за місяць нога зажила!

Пройшла реабілітацію, подруга, яка привезла мене в реабцентр, підтримала мене і на адаптації - я дуже їй вдячна за її віру.

Зараз вже рік як я працюю і в міру сил працюю в лікарняному служінні.
Дякую Богові за те, що послав у моє життя таких небайдужих і дбайливих братів і сестер.
Вдячна Богу за порятунок і за Церкву.
Слава Йому за все!

вгору