Київська Християнська Церква

Потім мене призвали в армію, тоді в країні був Афганістан і у мене, як у багатьох призовників, були страхи й негативні тяжкі передчуття. На моїх проводах був мій друг дитинства - двоюрідний брат Юра, він був старший за мене на рік.
Під ранок, у мене після ночі проводів був стресовий стан - куди мене відвезуть ніхто не знав. Поділився своїми почуттями з Юрою і він запропонував мені сірникову коробку перемеленого маку, який я і з'їв. Через півгодини поганий настрій кудись поділося і прийшов спокій і байдужість.

Мабуть, пам'ять про цей стан у мене десь на підсвідомому рівні збереглася, тому що через кілька років я захопився цією справою.

В Афганістан я не потрапив і прийшовши з армії, я влаштувався на роботу, потім зайнявся бізнесом і став заробляти дуже непогані гроші.
Йшов час, грошей ставало все більше, з'являлися нові можливості для розваг, я став їздити по світу.
Все йшло начебто добре, але в якийсь момент прийшла внутрішня пустота. Нічого не радувало - ні гроші, ні відпочинок з друзями, ні закордонні курорти.

І тоді в моє життя прийшли наркотики.
Близько 15 років вживання важких ін'єкційних наркотиків.

Мої близькі вже почали попереджати мене, що відберуть у мене бізнес.
Я вирішив завести дитину. Думав, що любов до сина заповнить ту жахливу порожнечу, яку не зміг заповнити наркотик. Але з часом все знову повернулося - відсутність радості і спокою.

У чергову поїздку в Єгипет, я їздив заодно і в Єрусалим, ходив по святих місцях. Скрізь - в храмі гробу Господнього, в Гефсиманії, на Голгофі я просив Бога звільнити мене від наркотиків. У стіну Плачу я поклав записку з таким же проханням.

По приїзду в Київ, я зустрів одного старого знайомого, який і розповів мені про реабілітацію.
Через якийсь час я туди поїхав.

Треба зізнатися, що деякі люди, з якими я там познайомився, мене вразили до глибини душі.
Наприклад, Олег, який багато років відсидів, мав зірки на колінах, погони на плечах - мене сильно здивував.
Один раз дивлюся, він в'яже шкарпетки дитячі для дівчинки-інваліда - дочки однієї реабілітанткі. Він мені розповів історію про те, що хворів на відкриту форму туберкульозу, важив 40 кг і вже помирав, коли Бог його врятував.
Це були люди, серця яких змінив Бог.

Через деякий час на одному із зібрань, я почув заклик до покаяння і коли вийшов до сцені, я не міг говорити - сльози душили мене. Тоді я пережив спасіння.

Повернувшись назад, в реабцентр, я став обдзвонювати всіх своїх знайомих, кажучи їм, що Бог є!

Зараз я вже майже 8 років не вживаю наркотики, Бог подарував мені чудову дружину, трьох дітей.
Але найголовніше, пішла порожнеча, місце якої посів Ісус.
Слава Йому!