Андрей

Мені 42 роки. Я киянка. Зі свого дитинства пам'ятаю лише часті скандали батьків. Їм постійно було не до мене, а що таке батьківська любов я погано собі уявляю.

У 10 років я втратила батька. На той момент я навряд чи до кінця усвідомила те, що трапилося, але пережила сильне відчуття втрати. Мама спочатку занурилася з головою у роботу, потім - у пошук нових стосунків. Матеріальної скрути ми не відчували - я була сита, одягнена, взута. Тільки ось звернути на себе її увагу мені так і не вдавалося. Я була сама.

Палити почала рано. Мама ставилася до цього спокійно. Мені навіть не перепадало за це! Потім почала випивати з друзями. Це теж не справило на неї враження. У компанії часто розповідали, як їм перепадало від батьків за наші п'яні гулянки, а мені і розповісти було нічого.

У 15 років я закохалася і пішла з дому. Женя був старший за мене на 12 років. Дуже швидко з'ясувалося, що він наркоман. Мене це трохи шокувало, але не зупинило. Я думала, що любов подолає і переможе все! Я і не помітила, як сама опинилася у «системі». З'явилося нове коло спілкування, нові інтереси. Наркотик не видавався мені проблемою, швидше - рішенням проблем. Мені просто було «в кайф» так жити.

Перше кохання швидко минулося. Далі я познайомилася з майбутнім батьком моєї дочки - Андрієм. Він був молодший і цікавіший за Женю. Не думаючи довго, я переїхала до нового обранця. Те, що він був наркоманом, мене теж не бентежило.

У 20 років я завагітніла. При здачі аналізів дізналася, що серйозно хвора. Під загрозою було моє життя і життя моєї майбутньої дитини. Чомусь це не знайшло відгук у моєму серці. Я продовжувала вживати наркотики.

Потім сталося неочікуване. Ми з Андрієм гуляли у Пушкінському парку. Погода була чудова, ми багато фотографувалися і сміялися. Все сталося дуже швидко. Я не помітила, звідки взялися двоє відморозків. Один спробував вирвати у мене фотоапарат. Андрій кинувся на допомогу. Потім якось скрутився і почав осідати. Ті двоє втекли. Спробувала його підняти і побачила, що у мене рука у крові - Андрія штурхнули ножем у бік.

Лікарі сказали, що зачеплена пахова вена. Дороге лікування не допомагало, тому ногу довелося ампутувати. Ми пережили одинадцять операцій впродовж півтора року. І весь цей час ми продовжували колотися. Навіть ця складна ситуація нас не зупинила. На дванадцятій операції Андрій помер - не витримало серце.

Мою дочку Настю після народження забрала мама. Потім батько Андрія оформив опікунство на себе. Я не перешкоджала. Вважала, що так краще для Насті.

Через рік після смерті Андрія я закохалася знову. Його теж звали Андрій, і у нас теж була спільна біда - залежність. Ми прожили разом 10 років. Впродовж цього часу його батьки нескінченну кількість разів намагалися нас лікувати. Ми перепробували всі клініки Києва, соціальні центри, зверталися до бабок. Все було марно. Ми знову і знову поверталися до наркотиків.

Жили ми у мами Андрія. Періодично, раз у півроку, я провідувала батьків. Моя мама жила зі своїм співмешканцем, і вони сильно пили. В один із моїх приїздів сусідка шепнула мені на вушко, що мама зв'язалася з аферистом. Називали його «Адвокатом». Він знаходив жінок, любительок випити, вступав з ними у фіктивний шлюб і «розводив» їх на квартири. Знайомий дільничний порадив мені не лізти в цю справу, так як у цього «Адвоката» великі зв'язки.

Ми з Настею були прописані у мами, і це було нерозумно, щоб втратити квартиру. Треба було серйозно поговорити з мамою. Пам'ятаю цей день - було дуже тепло. Зайшовши до квартири, я почала з'ясовувати стосунки. Ми лаялися. Підійшовши до відчиненого вікна на кухні, я закурила. Наша квартира перебувала на 4-у поверсі, було видно зелені верхівки дерев. Краєм ока я помітила, що до мене ззаду впритул наблизилися мама і вітчим. У наступну секунду я падала з 4-го поверху. Злякатися я не встигла. Була тільки одна думка - я ж лечу вниз головою! Далі - темрява.

Як я впала, бачила сусідка. Вона і викликала швидку допомогу і міліцію. Прийшла до тями в лікарні. У мене був струс мозку і тріщина у хребті. Але я фактично не постраждала! Через тиждень мене виписали.

З лікарні мене забирав Андрій на машині. Ми вирішили скоротити дорогу і потрапили в аварію. Андрій був за кермом і загинув миттєво. Я сиділа поруч і відбулася черговим струсом мозку.

Мені ні з ким було розділити свій біль, крім матері. Я поїхала до неї додому. Сусіди мені повідомили, що маму поховали два дні тому. Квартира нам більше не належала.

Всі ці події відбулися занадто швидко - за один місяць. Я насилу витримувала такі удари. Біль і безвихідь накрили хвилею. Я не знала, як взагалі жити далі, та й навіщо ?!

Коли мама Андрія повернулася додому, то знайшла мене лежачою у коридорі з передозуванням. Цього разу мене теж врятували. Потім у нас відбулася серйозна розмова. Мама Андрія сказала, що другий похорон просто не переживе, тому попросила мене піти.

А йти мені було нікуди. На допомогу прийшла соціальний працівник. Вона запропонувала мені поїхати до християнського центру реабілітації, що у Макарові. Я погодилася і скоріше тому, що просто не було іншого варіанту. Я раніше чула про християнські центри, але не вірила тому, що мені розповідали. Налаштована була дуже скептично. Це був 2012 рік.

Перший час я була дуже напружена. Жінок на центрі було не багато і налаштовані вони були дружелюбно. Але мені це здавалося дивним. На другий день я звернула увагу на те, що мене не «кумарить». Це було неможливо! Просто не вкладалося у голові. Я почала підозрювати, що мені підмішують щось до їжі чи у чай. Вирішивши, що б то не було розібратися в ситуації, я залишилася. Тим паче, що йти мені було нікуди.

Теплота і терпіння людей, з якими я спілкувалася, поступово розтопили мою настороженість і агресію. Я щиро почала цікавитися Біблією і біблійними уроками. Потім почала потихеньку молитися Господу і дякувати Йому за ті зміни, які бачила в собі. Все відбувалося поступово. Через півроку я уклала заповіт з Господом і пообіцяла Йому добру совість.

Ось уже 7 років я маю свободу від наркотичної залежності. Живу в Макарові - тут мій дім і улюблена церква. Працюю в місії «Світло на Сході», допомагаю у дитячому служінні, інструктую по Біблійним урокам «Емаус».

Господь допоміг мені налагодити стосунки з дочкою. У мене навіть народився онук. Мрію про те, щоб помиритися з батьком Андрія. Можливо, що він побічно звинувачує мене у смерті сина, не знаю. Знаю одне, що на все свій час, і те, що Господь знає мої мрії і чує мої молитви.

Я не з чуток знаю про те, що таке смерть. Вона неодноразово дихала мені в потилицю і забирала дорогих мені людей. Саме тому хочеться сказати тим людям, які вагаються, чи змінювати щось у своєму житті, або відкладають це на завтра: «Дорогі мої, завтра може не настати. Смерть завжди непередбачувана, до неї неможливо бути готовим! У вас є реальний шанс змінити все сьогодні. Не втрачайте дорогоцінного часу, дні лукаві і непередбачувані. І не розраховуйте на власні сили - самі ви не впораєтеся. Не бійтеся звернутися за допомогою. Не здавайтесь! Життя у свободі від наркотиків і алкоголю - дорогоцінний дар. Вона варта того, щоб за неї боротися».